banner banner

Український психотрилер і радянська п’ята графа: 5 книг, які вас вразять

Український психотрилер і радянська п’ята графа: 5 книг, які вас вразять
Відкриті джерела

Ігор Бондар-Терещенко

поет, драматург, арт-критик

Книжки в цій добірці – наче мозаїка спогадів у голові одного з героїв: вона складається то в небачений всесвіт, то в пережите життя. Насправді ж це захопливе читво, в якому відбуваються незвичайні речі, які ми зазвичай не помічаємо, або вдаємо, що їх не існує. Але вони є. Можете переконатися в цьому самі!

Артем Поспєлов. Тадуш. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2021

112ua.tv

Цей сюрреалістичний роман, написаний методом потоку свідомості, – захопливий психотрилер, яскрава мозаїка чужих розмов, власних думок малого героя і його ж спогадів, яка складається в родинний епос. Уявний співрозмовник героя – загадковий Малюк, двійник і мудрий демон, з яким він спілкується і якого ніхто не бачить. Він дає поради, підбурює на капості, після чого надовго зникає "Якось я запитав, чому він зі мною, - згадує герой роману. - Це схоже на угоду, малий, відповів він. Я щось даю тобі, а пізніше ти – мені. Так працює світ. У відповідь я запитав, що саме він мені дає, але Малюк засміявся своїм понівеченим голосом і сказав: тебе. Далі я поцікавився, що саме можу йому дати, і він відповів: мене. А потім знову засміявся". Тож психологічна напруга наростає в міру того, як родина розпадається, помирає пес, а потім Дід, якого начебто вбив наш герой, їде назавжди кохана тітка героя і все нібито летить шкереберть. Тож не дивно, що протягом усього дійства десятилітній хлопець силується "згадати все", що призводить до ще більших розчарувань у близьких і рідних. Але тільки не в уявному Малюкові. "Я кажу: – Думаєш, вони знають? Я вже казав, що це я вбив Діда? – Не думаю. – А дізнаються? – питаю. – Не забивай цим голову, – відповідає".

Наріне Абгарян. Симон. – К.: Рідна мова, 2021

112ua.tv

За сюжетом цього роману в маленькому вірменському містечку інсульт обірвав життя каменяра Симона на вісімдесятому році, але його історія на цьому не урвалася. І ми живемо не лише доти, доки живе пам’ять про нас, але в цьому випадку – ще й ті, хто цю пам’ять береже і множить в онуках і правнуках, як у випадку з героями цього роману. Уявіть собі сцену: помер чоловік, біля труни сидить його дружина, яка саме збирається побиватися за любим чоловіком, і тут з’являються і всідаються поруч чотири жінки – чотири великі кохання небіжчика, і починається чи то фарс, чи то трагікомедія. "Останньою прийшла Овдовіла Сільвія, яка вдало віддала дочку заміж до Росії. Попри жовтневу теплінь вона прийшла в короткому кожушку з чорнобурки та бірюзовому фетровому капелюсі. Вона стала спиною до вікна (щоб денне світло не лягало на "опале обличчя", натомість вигідно підкреслювало пишність вбрання) і, роблячи красномовні проникливі паузи, прочитала сумні вірші про розлуку. Поезія була останньою краплею".

Ірина Агапєєва. Остров’янка. Ціна мрії. – К.: Брайт Букс, 2021

112ua.tv

Сюжет цієї історії нагадує пригоди Робінзона Крузо. Утім, відмінність "Остров’янки" в тому, що на острові опиняється жінка, і цим оригінальність роману не обмежується. Тут паралельно проходять дві лінії: самотність і свобода. Через призму авантюрного роману ненав’язливо розглядаються філософські поняття, які хвилюють людину відтоді, як вона навчилася мислити. Самотність і її наслідок - здичавіння. Щоб відтінити цю тему, у роман вводиться таємничий дикун. Чи здичавіє так само наша героїня? Чи може людина зберегти себе, свою особистість у таких обставинах? Інша проблема життя на безлюдному острові - свобода. Здавалося б, у твоїх володіннях цілий острів, однак ти не можеш його залишити з власної волі. Скільки ж простору потрібно маленькій людині, щоб почуватися вільною? Острів — в’язниця. Цілий світ — в’язниця, якщо ти обмежений у можливості ухвалювати рішення. 

Тамара Вронська, Олена Стяжкіна. Мінусники: покарані простором. – К.: Темпора, 2021

112ua.tv

З цієї книжки можна довідатися про те, як за радянських часів "карною" була не лише медицина чи законодавство з його "п’ятою графою" в паспорті, а навіть географія. Тож наразі йдеться про особливу категорію громадян "країни Рад", яких було визнано "соціально небезпечними" й покарано забороною селитися в низці місцевостей СРСР після примусового "видалення" з місць постійного проживання, а також відбуття покарання в системі ҐУЛАҐ. Таким чином, "мінусники" — це вербальний та соціальний витвір радянської держави, яка через репресії, дискримінацію й контроль створювала спільноти "своїх" і "чужих", тавруючи останніх каральними методами та формуючи специфічну мову для їх позначення. Авторки книжки аналізують процес конструювання більшовицької концепції географічної ізоляції "нелояльних" і визначають логіку творення радянського простору як простору заборон. Режимність радянських територій аналізується не лише як прояв сталінської репресивної політики, але як органічна частина функціонування тоталітарного механізму, перші оберти якого відбулися одночасно із захопленням влади більшовиками.

Петро Антип. Велика казка про маленького хлопчика. – К.: Наш Формат, 2021

112ua.tv

Автор цієї казки — відомий український скульптор, архітектор, художник, громадський діяч, який наразі ще й у прозі розкриває свій оригінальний світогляд. Його тексти - це вилиті у формі казки-притчі розмисли митця про людину і світ, про становлення юної особистості, про одвічну боротьбу добра і зла, яка не припиняється ані на хвилину, й про те, яким важливим є ненастанний пошук гармонії у Всесвіті. ""Сонце біжить золотим колом. Квіти розцвітають на квітах. Зірки йдуть до ночі, а біла хмара мандрує попід небесами. Річка, хоч би які загати їй ставили, все одно знайде дорогу до моря, — чуприна Хлопчика ставала дибки від думок. — Щоб стати Велетнем, треба зробити щось значущо велике. Чи, може, достатньо залізти на гору або на дуба, щоб стати здоровенним? А Ліліпутам, мабуть, треба жити як комахам? Ні. Певно, навпаки: серед комах я буду Велетнем, а на дубі — Ліліпутом. Треба хутко бігти, поки небо низенько над землею. Поки я можу взяти Сонце в руки, тримати міцно, спитати, попросити. Місяцеві воно допомагає — напевно, допоможе й мені".

Ігор Бондар-Терещенко

Редакція може не поділяти думку автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікації і пишіть на [email protected]

Джерело: 112.ua

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів