banner banner

Німеччина після війни так і не стала "городом Європи", натомість цю роль нині активно нав'язують Україні

Німеччина після війни так і не стала "городом Європи", натомість цю роль нині активно нав'язують Україні
з відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

Літня серія візитів президента Зеленського в гості до провідних світових лідерів знову активізувала прихований комплекс нинішньої влади і частини українського суспільства в стилі "Безприданниці" великого драматурга Островського. Як і його "Лариса Дмитрівна", багато хто з наших політиків чекають на щасливий шлюб з успішним і багатим "Сергієм Сергійовичем", а він все в дружини не кличе незважаючи на відданість. Звідси й риторика наших політиків, які "працюючи східноєвропейським валом", цілком щиро вважають, що можуть приїхати до однієї із столиць західної демократії із сакраментальним питанням: "Ні-ні, Сергію Сергійовичу, ви мені фраз не говоріть! Ви мені скажіть тільки: що я — дружина ваша чи ні?".

Новини за темою

Особливо яскраво ці очікування проявляються в ідеї "Плану Маршалла" для України, що періодично воскрешається, внаслідок якого на нас проллється золотий фінансовий дощ. Про реальність подібних очікувань говорить той факт, що золотий дощ у вигляді 50 млрд євро за 10 років нам обіцяли організувати литовці, тобто представники країни, річний ВВП якої приблизно відповідає зазначеній вище сумі. Зрозуміло, що литовці хотіли попрацювати "мостом" для цих грошей і свої ресурси витрачати явно не збиралися, але масштаб посередника вражає. 

У розумінні типового українського чинуші будь-який "План Маршалла" - це коли західні партнери-"терпили" проливають на нього щедрий кредитний дощ, а він посилено тирить манну, що звалилася з неба . Чи варто пояснювати, що країні від такого "плану" ні холодно ні жарко: прості українці не зможуть навіть скористатися побудованою інфраструктурою у вигляді нових доріг, асфальтове покриття яких зійде разом із талим снігом.

Сама ідея того, що Європа "дасть нам багато грошей і нам за це нічого не буде", не нова і з'являлася щоразу, коли влада перебувала в чарах євроромантизму. Першим документом подібного роду стала програма Microeconomic Development and Social Enterprise in Ukraine: A "Marshall Plan" for Ukraine, розроблена у 2007 році британською організацією People-Centered Economic Development. У 2014 році до написання сценарію кращого життя для України підключився французький журналіст, письменник і філософ Бернар-Анрі Леві. Майже паралельно з ним проект програми фінансової допомоги Україні розробляв британський історик і знавець Східної Європи Тімоті Гартон-Еш, який запропонував "План Меркель", маючи на увазі, що головним фінансовим донором виступить Німеччина. Як зазвичай це відбувалося в останні роки, проблеми Європи британці вирішували за рахунок німців. Ця програма мала досить слабке місце в обґрунтованій частині - навіщо все це потрібно Німеччині загалом і Меркель зокрема. Щоправда, був проект групи депутатів Бундестагу "План Маршалла для України", написаний у 2016-му, але і з ним не склалося.

І ось тепер у Зеленського випала чудова можливість поговорити з Меркель про те, чому "план її імені" так і не відбувся. Майже як у діалозі згаданої п'єси Островського:

"Лариса. Ні, не все одно. Ви мене відвезли від нареченого, матінка бачила, як ми поїхали, — вона не буде турбуватися, як би пізно ми не повернулися... Вона покійна, вона впевнена у вас, вона тільки буде чекати на нас, чекати... щоб благословити. Я повинна або приїхати з вами, або зовсім не приїхати додому.

Паратов. Що таке? Що значить: "зовсім не приїхати"? Куди подітися вам?".

Проблема в тому, що якщо виходити зі сказаного Зеленським в Німеччині, то виявляється, "План Маршалла" вже давно функціонує в Україні у вигляді доходів країни від транзиту російського газу в розмірі 3 млрд дол. на рік. Щоправда, цю суму було уполовинено торік за рахунок скорочення обсягів того самого транзиту, але тут "паничі" самі вибирали: або одноразово відсудити з "Газпрому" 3 млрд у вигляді компенсації, або отримувати ті самі три ярди, але щорічно. Вибір було зроблено на користь разової виплати, позаяк за рахунок неї можна було отримати особистий бонус "причетним". Що цілком "логічно" в нинішній системі морально-етичних координат державних мужів. Транзитні доходи - це, звісно, не 50 млрд євро за десять років, як обіцяли литовці, а "всього" 30 млрд доларів, але натомість реальних грошей, а не міфічних. Але тепер цей "план" ризикує спочити в бозі. Що ще раз підтверджує той факт, що у нас ці "плани маршалла" валяються буквально на землі, але ми їх не помічаємо, поки вони ще абияк працюють, на зразок старої радянської каналізації. Натомість Зеленський розкрив цілий ряд "таємниць": виявляється, без грошей від "Газпрому" Україні буде важко фінансувати армію для війни з Росією і постане питання підвищення комунальних тарифів і цін на газ для населення, якщо доведеться закуповувати газ безпосередньо в Європі. Загалом дивовижні справи твої, Господе. А ми ж думали, що вже щонайменше п'ять років не купуємо російський газ, а виявляється, таки так. У реальності всі ці роки відбувався фізичний відбір російського газу і "тіньового" українського видобутку з подальшим закриттям цих обсягів за допомогою "накручування лічильника" у Великих Капушанах, де побудували газове "кільце" у вигляді "коллайдера" для прокачування газу "туди-сюди" і статистичного "згортання" балансу за транзитом. Унаслідок чого зазначений вище словацький населений пункт можна було би перейменувати у "Великі Лопушани". Про сюр у вигляді грошей "Газпрому" для оснащення армії для війни з РФ навіть і говорити незручно (ми ж думали, що платимо військовий збір і наповнюємо бюджет, щоб армія мала необхідне фінансування, а воно он як...).    

Перед тим як розібратися, який же план потрібен для нашої країни, непогано було би поговорити про дефініції, позаяк під "планами Маршалла" у нас мають на увазі все що завгодно, але тільки не реальний план, який було реалізовано в післявоєнній Європі.

Насправді програма, розроблена в США, мала назву European Recovery Program, або "Програма відновлення Європи". Свою, звичну для нас назву вона дістала від прізвища американського держсекретаря Джорджа К. Маршалла. У цьому плані Німеччина була далеко не найбільшим одержувачем допомоги: з 13 млрд дол., виділених Штатами, більше всіх, 2,8 млрд і 2,5 млрд дол., отримали Велика Британія і Франція відповідно. Західна Німеччина отримала допомогу, аналогічну "підживленню", виділеному Італії, - 1,3 млрд дол., і трохи більше допомоги - для Голландії(1 млрд дол.).

Старт програми відбувся в 1947 році і за часом збігся з так званою "доктриною Трумена", під якою розуміють систему стримувань і противаг, що застосовували США проти СРСР, і дала старт холодній війні.

Саме з цієї причини від програми було відрізано країни Центральної Європи. Ба більше, США заборонили Франції купувати польське вугілля, хоча його ціна тоді була найнижчою - 12 дол. за тонну. І змусили закуповувати його в Штатах за ціною 20 дол. Однією з умов надання допомоги було недопущення в уряди політиків-комуністів і девальвація національних валют.

Саме з цієї причини від плану відмовилася Фінляндія, яка почала вибудовувати свою модель взаємин зі східним сусідом, засновану на нейтралітеті та відмові грати в американську глобалістику.

У "Плані Маршалла" було багато й інших сюрпризів: наприклад, значна частина допомоги надавалася у вигляді продуктів харчування, а не нових технологій й обладнання. У такий спосіб  США забезпечували збут надлишків своєї сільськогосподарської продукції. Як плату за допомогу Америка вимагала забезпечити безперебійні поставки сировини з європейських країн.

Німецьке економічне диво відбулося не так завдяки "Плану Маршалла", як унаслідок економічних реформ Людвіга Ерхарда, видатного німецького економіста і політика, автора теорії "Добробут для всіх", яка базувалася на ліберальних реформах, що усувають вплив держави на економіку, і перетворенні патерналістськи налаштованих німців на підприємців-індивідуалістів.

Свій план виходу з кризи отримала і повоєнна Японія. Нова політика, розроблена американським банкіром і радником президента США Дж. Доджа, дістала назву "зворотного курсу".

Ключовим елементом цього плану була демонополізація економіки, адже до війни понад 30% економіки контролювали всього дев'ять фінансово-промислових груп. Пыд час  реформ регуляторну роль держави було збережено.

Японські ФПГ (дзайбацу) було примусово "розкрито" - частина їхніх акцій надійшла у відкритий продаж на фондовий ринок, причому переважне право на купівлю отримали працівники підприємств і жителі регіонів, де вони розміщувалися. Як наслідок, понад 70% акціонерного капіталу було "розпорошено" між мільйонами приватних акціонерів. Були жорстко обмежені можливості для побудови горизонтально-інтегрованих компаній: перехресне володіння не повинно було перевищувати 25% статутного капіталу. Держава викуповувала великі масиви земель сільськогосподарського призначення в аграрних лендлордів і продавала її дрібним і середнім аграрним господарствам. До 1950 року 60% землі опинилося в руках невеликих і середніх фермерських господарств.

Таким чином, план відновлення післявоєнної Японії - це демілітаризація країни, деолігархізація, розукрупнення бізнесу, цінова і валютна стабільність, якісний державний менеджмент, який стимулює економіку.

І тут ми відкриємо маленьку таємницю. Історія з "Планом Маршалла" для Німеччини або "Планом Доджа" для Японії - це один великий міф про те, як за рахунок "разового вливання" фінансових ресурсів можна зробити успішну країну. Насправді виявилося, що й особливого вливання не було, і велика частина фінансування була або у вигляді товарних поставок із США, або у вигляді "пов'язаних" кредитів, коли їх можна було використовувати лише для купівлі американської продукції. Таким чином, за допомогою цих "планів" Америка більше себе витягувала з кризи, ніж союзників.

Приблизно такий самий "план" нині пропонує країнам, що розвиваються, і Китай: пов'язані кредити та інвестиції в інфраструктуру за умови, що поставлятиметься китайське обладнання і працюватимуть переважно китайські фахівці. До речі, Китай і Україні неодноразово пропонував подібний "план Маршалла" на мільярдні суми.

Наприклад, якби Україна зробила ставку в галузі цифровізації на "Хуавей", ми б уже зараз отримали інвестиційно-кредитний пакет на 4-5 млрд. дол. Ось тільки чи дадуть нам це зробити наші куратори і чи потрібна нам така співпраця?

Справжній "План Маршалла" для України з боку тих самих США - це відкриття свого ринку для українських товарів, як це вони свого часу зробили для Японії, Китаю, Німеччини і зовсім нещодавно - для поляків. Унаслідок чого китайський експорт до США виріс до 450 млрд дол. на рік, японський - до 180 млрд дол., німецький - до 120 млрд дол. Порівняємо з українським: менш ніж один ярд (у Польщі - вже понад 3 млрд дол.).

По суті, "План Маршалла" для нас - це не безкоштовна риба, а вудка, щоб її зловити. Зокрема, програма пільгової торгівлі без мит і квот "все, крім зброї", яку США та ЄС відкрили для таких країн, як Камбоджа або Бангладеш, унаслідок чого ці країни експортують на американський та європейський ринки продукцію взуттєвої і текстильної галузі (з високим рівнем доданої вартості) на мільярди доларів і євро на рік, а самі поставки в структурі їхнього експорту до Америки та Європи перевищують 50% їхнього загального торговельного обігу.

Але натомість США продовжує досі обкладати імпортними митами український метал і вироби з нього (наприклад, колісні пари) за ставкою 25%, не дозволяючи навіть поставляти метал для американських локомотивів, що продаються для нашої ж залізниці. При цьому мита на наш метал запроваджують одночасно з митами на російський алюміній (щоправда, там ставка 15%), що ставить знак рівності у сприйнятті американською адміністрацією продукції з України і Росії. І ці торговельні бар'єри ніхто не намагається мінімізувати навіть після зміни президентів в Білому домі: політика Байдена приблизно та сама, що і в Трампа, - "купуй американське". Урім того, жоден з українських політиків під час численних переговорів з американськими колегами навіть не заїкнувся про скасування цих мит.

Українській економіці потрібні ринки збуту.

А нашому НБУ потрібні не кредити МВФ, а двосторонні своп-угоди в доларах та євро (обмін валют між двома учасниками), тобто інструменти, що дозволяють в обмін на гривню отримувати зазначені вище валюти. Йдеться про своп-лінії для нашого центрального банку на 5-6 млрд євро і 5-6 млрд дол. - для підтримки курсової стабільності гривні. До речі, такі лінії ФРС та ЄЦБ завжди відкривали в період глобальних криз для десятків країн Азії і Латинської Америки - своїх торгових партнерів. Ну, а поки що двосторонній своп нам відкрив лише Народний банк Китаю на суму 15 млрд китайських юанів, або 54 млрд грн, що на момент підписання угоди було еквівалентом 2,36 млрд дол.

Стратегічне партнерство - це насамперед про торгівлю та інвестиції, а не про геополітичні "списки бажань" чергового "старшого брата". Саме про відкриття ринків для українських товарів, про зняття загороджувальних мит/квот і про скасування антидемпінгових розслідувань і повинні говорити наші політики у Вашингтоні та Брюсселі. Кожну розмову з міжнародними партнерами нам потрібно починати з обговорення торгових преференцій для своєї країни, домагатися внесення України до пільгових торгових програм (за прикладом країн Азії). Говорити про торгівлю, інвестиції, доступ до ринків, а не про летальну зброю і джавеліни. Адже якщо у нас будуть гроші, зароблені успішної економікою, ми зможемо купити будь-яку зброю, і необов'язково в США.

Але натомість в Україні повним ходом реалізовується ерзац-варіант "плану Моргентау" (за прізвищем міністра фінансів США Генрі Моргентау), який американці намагалися нав'язати післявоєнній Німеччини, щоб перетворити її на відсталу аграрну країну. На щастя, Німеччина тоді так і не стала "городом Європи", натомість цю роль нині активно нав'язують Україні.

Ключовими елементами "плану Моргентау", що не відбувся, були такі напрями, як руйнування національної банківської системи, обмеження виробництва добрив і ліквідація хімічної промисловості, вирубування лісів, жорстка податкова політика. Неспроможність цього плану зрештою усвідомили навіть американці. Як заявив екс-президент США Герберт Гувер після відвідин Німеччини в 1947 році: "Це ілюзія, що Нову Німеччину може бути перетворено на аграрну державу. Це недосяжно, поки ми не знищимо або вивеземо з неї 25 млн осіб".

Але нині, схоже, скорочення населення України на 10-15 млн осіб вже нікого не бентежить....

Олексій Кущ

Редакція може не поділяти думку автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікації і пишіть на [email protected]

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів