banner banner

Чому в Україні не налагоджено адекватну утилізацію медичних відходів?

Проблема поводження з медичними відходами, які належать до найнебезпечішних для довкілля й здоров’я наших громадян, набула особливої актуальності у зв’язку з пандемією коронавірусу. 

Чому в Україні не налагоджено адекватну утилізацію медичних відходів?
з відкритих джерел

Олег Тітамир

Президент ГО "Українська організація захисту споживачів послуг"

Проблема поводження з медичними відходами, які належать до найнебезпечішних для довкілля й здоров’я наших громадян, набула особливої актуальності у зв’язку з пандемією коронавірусу. 

На жаль, Україна не може похвалитися чітко налагодженою системою утилізації медичного "трешу" – через традиційну нестачу бюджетних коштів, брак найновіших технологій та управлінську неспроможність і недбалість профільних посадовців, банальний ексцес виконавця. Звідси – підвищені ризики зараження громадян коронавірусом та іншими небезпечними хворобами. Та чи є опції для зміни ситуації на краще в цій сфері?

Новини за темою

Медичне сміття: катастрофічний стан речей

Найперше варто зазначити, що медичні відходи, згідно з чинним українським законодавством, належать до класу небезпечних. Так, за визначенням ООН, до таких відходів належать "інфекційні відходи, гострі предмети, анатомічні та патологічні відходи, застарілі або протерміновані хімічні продукти, фармацевтичні препарати й радіоактивні матеріали". Сьогодні до цього масиву додалися медвідходи, пов’язані з Covid-19, які має бути надійно знезаражено й ізольовано в спеціальних контейнерах. До того ж потрібно ретельно дотримуватися стандартів щодо надійного захисту персоналу медзакладів спеціальними засобами.

Звісна річ, категорично неприпустимо, щоб токсичне медичне сміття опинялося в загальному масиві - в контейнерах для твердих побутових відходів, і далі вивозилися на полігони чи стихійні звалища без відповідного пакування й утилізації. Адже подібні варварські способи поводження, разом зі спалюванням медичних відходів без застосування сучасних технологій, призводять до вкрай небезпечних наслідків – чорного смогу, що забруднює атмосферу, потрапляння цих ядучих решток до стічних вод і ґрунтів та їх отруєння. Якщо в 1 г побутового сміття міститься від 0,1 до 1 млрд мікроорганізмів, то в медвідходах ця кількість зростає до 200–300 млрд!

Відповідно до чинного законодавства, фінансування збору, вивезення та утилізація медвідходів лягає на установи та підприємства, які виробляють чи імпортують вироби медичного та лікарського призначення, надають медичні послуги. Насамперед за правильне поводження з таким сміттям відповідають конкретні медичні заклади, які, власне, ці небезпечні відходи й продукують. Саме лікарні мають забезпечити знезараження, правильне сортування й пакування цього токсикологічно й епідеміологічно небезпечного "трешу" та передання спеціальним ліцензованим компаніям на утилізацію. 

За законом, ці структури мають знищити небезпечне медичне сміття без шкоди для довкілля й людей. Такі компанії, до речі, отримують ліцензії від Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України. Вони  мусять мати відповідну інфраструктуру, обладнання, технології й надійні фільтраційні системи для безкисневого спалювання в спеціальних печах (метод піролізу) або для інших методів утилізації (автоклавування, мікрохвильова обробка, паро-теплова обробка в поєднанні з внутрішнім перемішуванням, хімічна обробка тощо). 

Та чи дотримуються в Україні всіх встановлених стандартів і алгоритмів на практиці? З якими проблемами стикаються медзаклади і вітчизняна комунальна система загалом? І чи достатньо в нашій країні спеціалізованих компаній, котрі спроможні правильно утилізувати медичні відходи, а не банально викидати їх на смітники? Означимо наріжні проблеми в цьому важливому сегменті. 

По-перше, в Україні, за даними міжнародної благодійної організації "Екологія - Право - Людина", щорічно накопичується близько 380-400 тисяч тонн медичних відходів. З них 100-120 тис. т є вкрай небезпечними. За даними іншого дослідження від Національного університету "Львівська політехніка", в Україні сьогодні акумульовано 5 млрд кубічних метрів токсичних та високотоксичних відходів, з яких 20% є вкрай небезпечними для довкілля. Токсичні речовини, що містяться у них, можуть викликати деякі форми раку, СНІД, вірусні гепатити, інші захворювання, а тепер вже – і коронавірус. За оцінками екологів, левова частка (70-90%) медвідходів належним чином не збирається, не фасується й не утилізується – вони потрапляють до загального масиву сміття на полігони й стихійні сміттєзвалища!

Водночас в Україні і досі не існує чіткого механізму, який би регулював адекватне поводження з медичним сміттям. Практично відсутній комплексний контроль медзакладів й профільних компаній з боку Державної екологічної інспекції, Мінохорониздоров’я й місцевої влади - щодо дотримання стандартів і законодавчих норм, які регулюють поводження з медичним сміттям! А чого лише варті просто-таки сміховинні штрафи розміром у 850 гривень, які може накласти ДЕІ на порушників закону в цій царині?! 

До речі, сьогодні, в період пандемії, ані центральна, ані місцева влада так і не впровадила розгалужену мережу спеціальних контейнерів і пунктів приймання - для збирання медичних масок і рукавичок від населення! Та що вже про це казати, якщо навіть у Києві більшість багатоквартирних будинків і досі не забезпечено баками для роздільного збирання сміття! 

По-друге, більшість медичних закладів викидає продуковані ними медичні рештки у контейнери для твердих побутових відходів! На жаль, ефективну систему взаємодії медзакладів з утилізаторами і досі не налагоджено. Водночас більшість державних і комунальних клінік так і не дотримуються базового стандарту управління медичними відходами, що передбачає наявність відповідної безпечної тари для їх зберігання та транспортування! 

Як відомо, лікарні в Україні мають просто-таки жебрацькі бюджети – медобладнання подекуди застаріле, більшість медикаментів пацієнти купують власним коштом. Недофінансування лікарень стало ще відчутнішим у перехідний період медичної реформи: лікарні та інші заклади вже не отримують коштів у форматі медичних субвенцій, їх централізовано розподіляє Національна служба здоров’я України. Проте навіть в умовах нібито збільшення коштів із держбюджету на лікування заражених коронавірусом, наприклад, львівському Центру легеневого здоров’я бракує по мільйону гривень щомісяця. І таких прикладів в Україні – безліч!

Чи за цих обставин керівники державних, чи комунальних медзакладів спроможні забезпечити адекватне поводження з медичними відходами, якщо і пацієнтів неспроможні якісно лікувати через брак сучасного, високотехнологічного обладнання? Тим паче, що фінансування лікарень за статтею правильного збору, фасування й належного зберігання медсміття традиційно відбувається в Україні за залишковим принципом. Якщо й виділяються, то хіба копійки. Деякі клініки отримують компенсацію в кілька тисяч гривень на місяць, продукуючи 500-600 кг таких відходів! Водночас за середньої вартості утилізації 1 кг у 50-60 грн реальні затрати - у 2-4 рази більші! Отриманих з бюджету коштів часто не вистачає навіть на придбання відповідної тари, не те що на транспортування! Саме тому  небезпечне сміття у вітчизняних медзакладах у більшості випадків викидається до загального "котла" ТВП. До того ж багато лікарень підписують угоди з фіктивними фірмами за мінімальні гроші та викидають свої відходи на ординарні смітники чи навіть на стихійні сміттєзвалища!

Сьогодні ж така ситуація може бути ще гіршою через збільшення кількості інфекційних хворих та масиву медичних відходів у вигляді одноразових засобів захисту персоналу лікарень (масок, рукавичок, спеціальних халатів тощо). На жаль, навіть із початком пандемії спостерігалося немало "кейсів" справді ганебного поводження з медвідходами, спричиненого банальною бідністю держави та безвідповідальністю чиновників.

Так, у місті Монастирська Тернопільської області (що весною 2020 р. був одним із епіцентрів коронавірусу) влітку того самого року журналісти зафіксували, що в районній лікарні небезпечні відходи викидали до загального сміттєвого контейнера на її території, а потім – спалювали на березі річки Коропець! Найгірше, що такою "практикою" в Україні нікого не здивуєш, ці варварські методи поширені по всій державі (яка чомусь прагне вступити до Європейського Союзу). І головне - що самі керівники медустанов можуть легко знайти нібито раціональні виправдання!

На мій погляд, системною і критичною помилкою державного менеджменту є перенесення фінансової відповідальності за підготовку до утилізації медвідходів на лікарські заклади. Хіба цей сегмент не є невіддільною складовою як національної, так і муніципальної системи поводження з відходами? Адже головна функція медичних установ – це якісне лікування українців (на що і витрачаються державні кошти). То чому клініки ще мають платити гроші, яких і без того катастрофічно не вистачає навіть на надання елементарних медичних послуг? 

І хіба бюджети лікарень здатні "витягнути" додаткову статтю витрат, якщо, наприклад, ціна сучасного устаткування для хімічної обробки медвідходів стартує від 50 тисяч євро? Чи не державна це справа – забезпечити кожну українську лікарню цим недешевим, проте ефективним устаткуванням? 

І, по-третє, в Україні критично не вистачає бізнес-інфраструктури щодо утилізації медичних відходів. Так, у нашій державі налічується 2537 медичних закладів, підпорядкованих МОЗ. З них – 1800 лікарень. Водночас в Україні працює всього-на-всього 274 компанії, які спеціалізуються на вивезенні медичного сміття. Тож на одну лікарню припадає "аж" 0,1 подібної структури!

Якщо ж узяти до уваги, що лише 30 компаній мають ліцензію на утилізацію чи видалення медичних відходів, то ситуація в цій царині виглядає справді катастрофічною! До того ж, за даними голови Комітету управління відходами Професійної асоціації екологів України Кирила Косоурова, лише одна компанія в Україні надає послугу з утилізації медвідходів, решта займається їхнім знешкодженням! Назагал же наявні в Україні реальні потужності покривають лише близько 15% реального обсягу медичного сміття, яке утворюється. І справді, яким чином лише кілька десятків компаній можуть утилізувати або переробити аж 400 тисяч тонн небезпечних відходів?! Та й працюють вони переважно в обласних центрах, у невеликих містах їх немає – що робити тоді районним лікарням, як не спалювати ці відходи самотужки, порушуючи закон?

До речі, як стверджує екс-глава Держекоінспекції Єгор Фірсов, в Україні немає жодної фірми-утилізатора, яка б правильно знищувала медичні відходи, які утворюються внаслідок діагностики й лікування Covid-19. Чимало ліцензованих компаній насправді не мають ані установок для утилізації, ані спеціальних авто для безпечного транспортування токсичних решток!  

Наприклад, наприкінці квітня 2020 р. правоохоронці викрили приватну компанію, яка замість утилізації медвідходів зі столичних лікарень викидала їх на стихійні звалища в Київській області. До того ж медичні рештки, найімовірніше, вивозилися на смітники зокрема й з опорних лікарень, що приймали заражених коронавірусом! 

Ще один приклад: в серпні того ж року Нацполіція відкрила кримінальне провадження за фактом банального вивезення знезаражених медвідходів однією зі столичних "спеціалізованих" структур – на звичайні полігони ТПВ під Києвом! В лютому ц. р. правоохоронці виявили несанкціоновані звалища сміття, зокрема й від "ковідних" лікарень в Миколаївській області. І таких "кейсів" за два з половиною роки пандемії назбиралося немало – подібна ганебна практика, на жаль, є системною! Ще б пак: за експертними оцінками, обсяг "тіньового" ринку утилізації небезпечних відходів сягає 10 млрд грн. І влада "системно" закриває на це очі!

Що потрібно для викорінення неприпустимої практики?

Щоб переломити на краще катастрофічну ситуацію з медвідходами в Україні, щонайменше необхідно:

- при Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів України створити експертну групу, яка проаналізує проблематику поточного стану й детально випише розділ "Утилізація і перероблення медичного сміття" в Національній стратегії управління відходами в Україні до 2030 р. та напрацює профільний закон про управління медичним сміттям. Має бути детально й покроково визначено алгоритми поводження з медвідходами на всіх етапах, формати взаємодії "стейкхолдерів" (найперше – між центральною й місцевою владою, лікарнями та утилізаторами), джерела фінансування перероблення й утилізації тощо;

- фінансування всіх ланок знезараження, зберігання, транспортування й утилізації (або перероблення) медичного сміття варто покласти частково на муніципалітети й на держбюджет (у формі цільових субвенцій). Можливо, є сенс створити спеціальний фонд (за аналогією з пластиковими відходами), з якого й компенсуватимуться витрати на відповідні статті місцевих і державного бюджетів. Фонд має наповнюватися зі спеціального утилізаційного збору - від виробників, імпортерів та продавців ліків та медичних засобів, інших спеціалізованих структур. Зокрема - потрібно запровадити нецінові критерії під час відбору медзакладами підрядників, що забезпечують утилізацію медичних відходів;

- має бути встановлено належний контроль з боку Держекоінспекції (перевірки медзакладів та ліцензованих компаній 1-2 рази на місяць), а надто - потрібно посилити відповідальність за невиконання законодавства щодо утилізації медичного сміття. Штрафи мають починатися принаймні з 20 тис. грн за незначні порушення і закінчуватися кримінальною відповідальністю, якщо недбале поводження з небезпечними відходами спричинило серйозну шкоду екології й суспільству; 

- необхідно впровадити найкращі світові і європейські стандарти міжнародних асоціацій з якості медичних послуг, Всесвітньої організації охорони здоров’я, Європейського Союзу, запровадивши систему waste management. Водночас у кожному українському місті (як, наприклад, у сусідній Польщі) має бути станція для піролізного спалення відходів. В ідеалі кожну українську лікарню має бути забезпечено устаткуванням для хімічної обробки медвідходів. 

До слова, варто запозичити, скажімо, алгоритми й стандарти НАТО (Essential field sanitary requirements) - щодо пакування й зберігання небезпечного сміття. Згідно з цими вимогами, для гострих предметів (на кшталт шприців, зношених медінструментів) застосовуються спеціальні контейнери з міцного й надійного ізоляційного матеріалу; для зберігання медичних відходів використовують спеціальні червоні сумки (контейнери) або інші стійкі до проколів та витоку рідини визначеного кольору ємності; знешкоджують медвідходи за допомогою автоклавів, парових стерилізаторів, пересувних, або стаціонарних інсинераторів тощо. Водночас сьогодні, під час боротьби з коронавірусом, муніципалітети мають розгорнути широкі мережі пунктів для окремого збирання захисних масок та рукавичок від населення, як це було впроваджено з початку пандемії Китаєм і США зокрема.

Допоки цього не буде зроблено, Україна і надалі потопатиме в смітті, зокрема - токсичному, на кшталт медичних відходів. Влада вже сьогодні має бити на сполох, а не сліпо ігнорувати цю небезпечну проблему, лише час від часу формальну звітуючи про несистемні, поодинокі заходи контролю.

Р.S. Наприкінці минулого року очільник Держекоінспекції Андрій Мальований анонсував позапланову перевірку компаній у царині поводження з медичними відходами. Адже, як він тоді зазначив, у 2020 р. в Україні утворилося приблизно 100 тис. тонн медвідходів, однак лише 50 тисяч забрали перевізники, а про кількість утилізованих відходів взагалі невідомо (!). А у квітні цього року Держекоінспекція перевірила "аж" 20 підприємств, які працюють з медвідходами. 5 з них було анульовано ліцензії на здійснення діяльності, а на 7 підприємств ДЕІ подано позовні заяви до суду щодо припинення їхньої діяльності через численні природоохоронні порушення. Та, на жаль, це - лише поодинокі випадки контролю за поводженням з небезпечними медвідходами. Втім, щоб ця робота була системною, необхідно, щоб влада не закривала очі буквально на кожен негативний кейс.

Олег Тітамир

Редакция может не соглашаться с мнением автора. Если вы хотите написать в рубрику "Мнение", ознакомьтесь с правилами публикаций и пишите на [email protected].

Джерело: 112.ua

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів